Доцент Фінансового університету Геворг Мирзаян — про те, чому Захід хоче повернути Росії в ПАРЄ та чому Москві варто туди повернутися
Європейські політики заговорили про необхідність повернення Росії до роботи в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Причина проста — в червні настає два роки, як Москва не сплачує членські внески.
Рішення Москви було резонним — її позбавили права голосу, і Кремль вчинив за принципом американських колоністів — «Немає податків без представництва». Але за регламентом після двох років неплатежів Рада Європи має приймати рішення про виключення з неплатника своїх струнких рядів. А виключати не хочеться.
По-перше, тому, що тоді Рада Європи остаточно позбудеться російських внесків. У ПАРЄ сподіваються, що це тимчасове позбавлення, адже воно стало причиною скорочення бюджету Ради Європи на 9%.
По-друге, європейці намагаються зберегти інституціональний вплив на Москву. Генсек Ради Європи Турбйорн Ягланд попереджає, що ця організація — єдина, в якій Росія пов’язана з Європою зобов’язують її юридичними нормами. Наприклад, через Європейський суд з прав людини, куди можуть звертатися російські громадяни.
Нарешті, по-третє, вихід Росії з Ради Європи стане серйозним іміджевим ударом для цього самопроголошеного елітарного клубу.
Не дивно, що за ідеєю не допустити виходу Росії з Ради Європи стоять не прості бюрократи. Влада Німеччини, ще недавно мало не очолювали антиросійський табір до ЄС, зараз розуміють безглуздість подальшої конфронтації і шукають шляхи, якщо вже не для нормалізації, то як мінімум для стабілізації відносин з Москвою. В тому числі і через ПАРЄ.
В організації всерйоз обговорюється питання не покарання Росії, а зняття з російської делегації санкцій та повернення її в Парламентську асамблею. Українських депутатів з їх претензіями «що вам важливіше — гроші чи принципи» німці, за словами самих же українців, послали куди подалі.
Кремль вже виставив свої умови. Росія готова знову виплачувати свій внесок у ПАРЄ (і навіть, можливо, заплатити ті гроші, які не платила два роки), але лише після поступок з боку Ради Європи. І мова йде не лише про повернення російської делегації права голосу. Москва вимагає внесення змін до регламенту, які надалі не дозволять асамблеї дискримінувати Росію і обмежувати її права. Причому всі ці поправки повинні бути прийняті до червневої сесії, де обиратимуть генсека Ради Європи.
Деякі російські експерти вважають цю пропозицію компромісу в кращому випадку безглуздою тратою грошей, а в гіршому — капітуляцією «прозахідних еліт Росії» перед Європою. Вони впевнені, що потрібно вийти з підвішеного стану і залишити організацію. Адже, навіть якщо поправки в регламент будуть прийняті, вони не змінять русофобських настроїв, які панують серед європейських парламентаріїв.
Проте повертатися все одно варто. Рада Європи була, є і залишиться однією з найбільших європейських майданчиків для парламентської дипломатії. Так, там багато русофобів, проте є і нейтральні політики (особливо з країн Західної Європи), з якими потрібно дискутувати і обговорювати різні аспекти російсько-європейських відносин.
Крім того, сам по собі факт повернення Росії до повноцінної роботи в ПАРЄ на російських умовах стає серйозною перемогою Кремля в нинішньому російсько-західному конфлікті. Вперше за п’ять років Захід не тільки знімає введені санкції проти Росії, але і кодифікує відмова від подальшого санкційного підходу в рамках Ради Європи. Так, нехай це всього лише Рада Європи, однак таке рішення пробиває Вікно Овертон і знімає у європейських політиків психологічні обмеження для подальшої відмови від санкцій.
Саме тому Москві не потрібно метушитися, не варто нізвідки самостійно виходити, а слід зайняти найбільш виграшну пасивну позицію. Тоді будь-який результат справи на користь Кремля. Якщо Рада Європи ухвалить рішення виключити Росію — що ж, це буде їхнє рішення. Якщо німці матимуть успіх і Рада Європи піде на виконання російських умов — вийде, що Москва перемогла.
Якщо ж Рада Європи не виключить РФ, але і не виконає її умов, то Росія збереже членство в раді без необхідності платити за членство в ПАРЄ. Теж не найгірший варіант.
Геворг Мирзаян, Life
